RSS

Новини навчальних закладів

Керівництво, курсанти та науково-педагогічний персонал Львівського державного університету безпеки життєдіяльності МНС вшанували ліквідаторів аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
26 квітня робочий день і навчальний процес в Університеті розпочався поминальною літургією в церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Курсанти, студенти, персонал та гості віддали шану і повагу всім мертвим і живим, хто поклав на жертовню нашого майбутнього своє здоров’я і життя - ветеранам, випускникам та працівникам навчального закладу, які вершили велику справу задля нашого здорового і щасливого майбутнього.
Курсанти та студенти під керівництвом завідувача кафедри українознавства Марти Лабач підготували літературно-музичний реквієм «…І ймення зорі тій – Полин». Спеціально до річниці трагедії прес-служба навчального закладу спільно з обласною телерадіокомпанією організувала серію передач за участю ліквідаторів аварії.
Ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС також зустрілися з курсантами та студентами навчального закладу, розповіли про хронологію подій 1986 року і про завдання, які вони виконували у зоні відчуження.
Під час виступу ректор Львівського державного університету безпеки життєдіяльності МНС Михайло Козяр зазначив: ««Ваша участь у сьогоднішній акції має надзвичайно великий вплив для нашої молоді з точки зору виховного моменту. Ми пишаємося тим геройським вчинком, котрий Ви здійснили в ім’я життя нинішніх і прийдешніх поколінь. До 25 річниці аварії ми плануємо звести на території навчального закладу пам’ятник випускникам та працівникам Університету котрі ціною власного життя та здоров’я вберегли мільйони людей».
Серед багатьох тисяч ліквідаторів аварії на ЧАЕС є нинішній працівник нашого навчального закладу полковник В'ячеслав Кошеленко та наші ветерани: Анатолій Антонюк, Ігор Іванейко, Олександр Гаврилко, Богдан Грицай, В'ячеслав Кісіль, Артур Лебідь, Андрій Харчук, Орест Юренц і покійний нині Іван Біленко. Саме завдяки мужності таких людей вдалося приборкати ядерну стихію на Чорнобильській АЕС.
Серед тих, хто вступив у двобій з «атомним монстром» в ті дні, були курсанти: Віктор Авраменко, Івана Блашко, Олександр Дремлюга, Василь Ілюк, Сергій Климчук, Юрій Колачук, Микола Прудиус, Олександр Свинтицький та Юрій Сауляк.

Ось як про це згадує керівник групи курсантів тоді майор вн. сл., сьогодні – полковник вн. сл. у відставці Михайло Судніцин:

«29 вересня 1986 року з МВС УРСР у Львівське пожежно-технічне училище надійшло розпорядження про відрядження в зону ЧАЕС десяти чоловік для виконання урядового завдання. Місце її проведення – дах машинного залу і вентиляційна труба над пошкодженим реактором.
У день коли прийшло розпорядження з МВС УРСР, мене викликали до керівництва і запропонували очолити групу добровольців-курсантів для виконання спеціального завдання. Тоді я працював викладачем Протипожежної служби Цивільної оборони і розумів усі складності, які стояли перед групою. Мене познайомили з групою курсантів і вранці 30 вересня ми вилетіли літаком до Києва.
Пригадую, що це був спеціальний рейс і в ньому, крім нас десятьох, летіло ще четверо. В аеропорту Бориспіль нас зустрів представник УПО МВС УРСР Задорожний М. Я. і перевіз на військовий аеродром, де чекав вертоліт, на якому нас доставили в м. Чорнобиль.
По прильоту нас чекав автобус з представниками зведеного загону Луганської області, які видали нам усім засоби захисту «пелюсток». Під час перельоту з Києва в Чорнобиль ми бачили безлюдні села, нескінченний потік автомобілів, той самий злополучний реактор і вентиляційну трубу, про яку нам розповіли в училищі, коли доводили до відома наше завдання.
У перший день на ЧАЕС нам по монітору показали об’єкт роботи – вентиляційну трубу 3 і 4 енергоблоку, яка піднімалась над реактором на 78 метрів. Складність роботи полягала в тому, що на місці роботи був сильний радіаційний фон (більше, ніж 200 р/год), який створювали уламки графіту і твели, викинуті з 4-го енергоблоку під час вибуху на всі технологічні майданчики.
Після поставленого завдання й інструктажу нас відправили в бункер – сховище АЕС, де ми обговорювали хід операції і відпочивали.
На наступний день, 1 листопада 1986 року зранку, поснідали і переодягнулися в робочу форму для виконання завдання. Для безпеки роботи на висоті виконувалися парами. Очищенням верхніх майданчиків труби займалися харків’яни, за роботою яких ми і керівництво спостерігали на моніторі. Я з курсантами займався очищенням 1, 2, 3-го майданчиків над відкритим реактором. Робота була нелегка, оскільки всі рухи людини сковувала захисна одежа, яка складалася з освинцьованого прогумованого фартуха, освинцьованих рукавиць, чобіт, окулярів і «пелюстка». Крім того, потрібно було підняти по вертикальній драбині на майданчик шанцевий інструмент, при допомозі якого виконувалась робота. Працювати треба було бігцем, за сигналом сирени, а, маючи на собі половину ваги людського тіла (захисний одяг), виконувати завдання було складно. Почали роботу в парах Олександр Свентицький та Іван Блажко. Працювали 10 – 15 хвилин і отримали 22 і 21 рентген відповідно. Далі Юрій Колачук та Олександр Дремлюга працювали 10 хвилин, отримали 20 і 22 рентгени. Василь Ілюк та Сергій Климчук працювали по 10 хвилин, отримали 22 та 21 рентген, Юрій Сауляк і Микола Прудиус працювали 10 хвилин, отримали 21 і 18 рентгенів, закінчували роботу Віктор Авраменко і я. Працювали всього 7 хвилин (ділянка була дуже засмічена і з найбільшим рівнем радіоактивного випромінювання), отримали по 16 рентгенів.
При виконанні роботи ми пробігали по покрівлі машинного залу, де знаходилися рукави пожежних підрозділів, які першими вступили в бій з ядерною стихією. При роботі на технологічному майданчику весь радіоактивний бруд скидали безпосередньо в жерло 4-го реактора в якому світилися всі кольори веселки. Дивлячись із висоти в бік республіки Білорусія, не можна було не помітити «рудий» ліс».
На сьогоднішній день в Україні проживає близько 3 млн постраждалих від Чорнобильської катастрофи, серед них понад 105 тис. – 1 категорії (інвалідність яких пов’язана з наслідками аварії). За розрахунками українських спеціалістів, сумарні економічні збитки для України до 2015 року становитимуть 179 млрд. дол. США.
Подвиг, який здійснили герої-ліквідатори аварії на Чорнобильський АЕС, назавжди закарбований в сторінках історії України та світу. Їхній героїзм, відвага та самопожертва, як і вони самі, завжди житимуть у наших серцях.