Професія – бути героєм

17 вересня своє професійне свято відзначили представники однієї із найбільш чоловічих професій – пожежники-рятівники. Довкола їхньої діяльності – ореол героїзму та небезпеки. Однак рятівник зі стажем, доцент Національного університету цивільного захисту України Вадим Аветісян запевняє, що пожежник передусім має бути професіоналом, а не героєм.

Вадим Аветісян народився 1953 року в Харкові у звичайній робочій сім’ї. З майбутньою професією хлопець визначився ще в школі. Коли Вадим учився у п’ятому класі, при школі створили дружину юних пожежників. Хлопцю сподобалася ідея спробувати себе у справжній чоловічій професії, до того ж заняття проводили курсанти Харківського пожежно-технічного училища. У 1971 році, маючи чудову спортивну підготовку та уявлення про пожежно-рятувальну справу, Вадим вирішив вступати до пожежно-технічного училища.

Двадцять років у Сибіру

Закінчивши навчальний заклад у 1974 році, Вадим Аветісян поїхав працювати за розподілом у Сибір, спочатку до Томська, потім – ще далі на північ, у місто Стрежевий. Але молодого фахівця не покидало бажання перевестися на службу ближче до батьківщини. З такою думкою він вступив до єдиної на той час в країні Вищої інженерної пожежної школи, яка була в Москві. Наступні чотири роки Вадим Аветісян присвятив навчанню у столиці СРСР. Але й після закінчення вищого навчального закладу перевестися із Сибіру не вийшло, тож там Вадим Аветісян і прослужив до 1993 року.

На півночі СРСР Вадим Георгійович працював пожежником 20 років Нині, маючи за плечима великий досвід у пожежній справі, Вадим Георгійович вважає, що добрий пожежник – той, який своє діло знає досконально: «Звичайно, ризик – невід’ємна частина професії пожежника-рятівника. Але я вважаю недоречним прирівнювати щоденну роботу пожежника до якогось героїзму. Подвиги здійснюють дилетанти, професіонали ж – якісно виконують свою роботу».

Чому не можна чистити взуття

Вадим Георгійович розповідає, що будь-яка пожежа виснажує рятувальника і фізично, і морально. Та найбільш тяжкими є ті пожежі, в яких полум’я забирає людські життя: «Один з найтяжчих спогадів у моєму житті – коли при пожежі загинула дворічна дитина, – із сумом згадує Вадим Георгійович. – У такому разі важко на душі, ти відчуваєш абсолютне безсилля від того, що не можеш допомогти людям. Та все ж усі почуття повинні аналізуватися після гасіння полум’я. Надмірні прояви чуттєвості під час виконання рятувальних робіт дуже заважають професійно виконувати свої обов’язки».

Не піддається Вадим Георгійович й різноманітним забобонам, хоча дещо зі своєї практики згадує: «Є така прикмета, що не можна чистити взуття у частині, мовляв, не уникнути тоді пожежі. І коли приходив у брудному взутті, товариші жартома просили не чистити черевиків. А як я працював оперативним черговим та перевіряв пожежні частини, у нас була така прикмета: якщо чорна кішка дорогу перебігає, необхідно кашкет крутити проти часової стрілки три рази. Деяких прикмет я дотримувався, але ніколи в них сильно не вірив».

За роки професійної діяльності Вадим Аветісян отримав багато відзнак і нагород. Не вдалося отримати лише одну – найпрестижнішу для пожежників медаль «За відвагу на пожежі». «Коли у 1993 році мої товариші, з якими я служив, отримували цю медаль, СРСР вже не існувало, а я жив у Харкові, тобто в іншій державі», – з посмішкою згадує ту історію пожежник.

Від пожежника до доцента

Повернувшись до Харкова, Вадим Аветісян прийшов працювати в рідне пожежно-технічне училище, влаштувавшись на посаду викладача. Нині училище вже стало Національним університетом цивільного захисту України, а Вадим Георгійович отримав звання доцента і зараз працює на кафедрі пожежної тактики та аварійно-рятувальних робіт. Минулого року, маючи за плечима 39 років вислуги, пожежник пішов у відставку, але справу життя не залишив, продовжуючи працювати в університеті штатським викладачем.

Вадим Георгійович намагається передавати курсантам не тільки ази професії, а й належне ставлення до своєї справи. «Ось, кажуть, треба любити пожежну справу. Але не треба її любити – її треба знати, а любити треба людей, заради яких ти працюєш», – ділиться своїми принципами Вадим Георгійович.

Викладачі кафедри пожежної тактики та аварійно-рятувальних робіт учать курсантів правильно проводити рятівні роботи при хімічних та радіаційних аваріях, дорожньо-транспортних пригодах, у зруйнованих будівлях та на воді. Майбутні пожежники-рятувальники мають засвоїти принципи правильного гасіння пожеж і методи управління пожежними підрозділами на різноманітних об’єктах. Заняття проводяться згідно з тематичним планом – на 10 годин лекцій припадає близько 70 годин практичних занять.

Практичні заняття проводяться на спеціальному полігоні, де, зокрема, є літак, лабіринт, цистерна для відпрацювання хімічних аварій та басейн. На території закладу є невелике озеро, на якому цілий рік проводяться заняття з рятувальних робіт. У теплодимокамері – будівлі, яка поділена на різні типи приміщень, у тому числі й житлові кімнати – курсанти відпрацьовують практичні дії при пожежі, відшукуванні людей та гасінні полум’я у задимлених приміщеннях. У спеціальному навчальному завалі відпрацьовуються дії з рятування людей з-під завалів та уламків.

У навчальній пожежній частині курсанти заступають на бойове чергування та в разі потреби виїжджають у складі харківського гарнізону на пожежі. «Звичайно, на небезпечні ділянки курсантів не відправляють. Тим не менш для молодих людей це важливий досвід: вони спостерігають за пожежниками, отримують уявлення про те, чим вони займатимуться в майбутньому, після завершення навчання», – зазначає Вадим Аветісян.

Сучасна амуніція – занадто дорога

У рамках міжнародної співпраці в ім’я миру Вадиму Аветісяну доводилося тричі вчитися закордоном – у Польщі та Швеції. «Це був обмін досвідом у проведенні рятувальних робіт. Ми знайомилися з особливістю роботи наших колег у Європі», – згадує Вадим Георгійович.

Одна з головних особливостей – це надвідповідальне ставлення до своєї професії. Європейські пожежники оснащуються найновішим обладнанням. Як відомо, бойова амуніція пожежника має затримувати велику кількість тепла та не повинна пропускати воду, особливо якщо на вулиці мороз або сирість. Тіло пожежника під костюмом має дихати, особливо в спекотну погоду, коли необхідно підтримувати оптимальну температуру. Повністю має бути захищеною голова і, особливо, обличчя пожежника. Раніше використовували військові сталеві каски, важкі та незручні. Сучасні каски легкі та міцні, мають забрало, яке захищає від опіку обличчя. Не годяться для пожежника й звичайні солдатські легкі чоботи, адже при гасінні пожежі можна промочити ноги, наступити на жар, гострий уламок або цвях. Сучасні чоботи для пожежників мають спеціальну захисну сталеву підкладку, не пропускають воду і в той же час є зручними. Вадим Георгійович не з чуток знає, наскільки важливою є якісна амуніція для пожежника: «Рятувальник не повинен думати про безпеку та комфорт власного одягу під час роботи. Це одне з головних правил у Європі. Але в нас інша ситуація. Сучасна амуніція недешева, тому через нестачу коштів нам доводиться купляти пожежні костюми старих зразків».

А ось великої різниці в системі викладання між Україною та Європою немає. «Коли до нашого університету приїжджали шведські колеги подивитись, як ми засвоїли їхню методику навчання, то оцінили наш професійний та освітній рівень дуже високо. У той же час вони відзначили, що наші курсанти трохи відрізняються від шведських: вони найбільш вдумливі та зацікавлені у своїй справі, тобто не просто беззаперечно та механічно виконують накази, а намагаються зрозуміти всю сутність указівки», – із гордістю відзначив своїх учнів Вадим Аветісян.

 

  

  

     

 

   

 

  

 

 

Кореспондент газети «Слобідський край» Камілла Волкова

 

«Слобідський край», № 113, 20.9.2011