Олександр Костянтинович Цуріков навчався з колишнім ректором нашого навчального закладу генерал-лейтенантом Росохою Володимиром Омеляновичем і довгий час працював з ним в  СВПЧ-6 по охороні Ленінського району м. Харкова. Багато

цікавого розповів про свою службу наш гість. І сам він надзвичайно цікава людина...

У спекотні чорнобильські дні (з 6 червня по 21 липня 1986 р.) полковник внутрішньої служби у відставці (звання присвоєно у 2006 р.) Олександр Цуріков трудився начальником штабу Харківського чорнобильського батальйону.

Для людини-богатиря, зовні схожого на братів Кличків, ведення штабної документації – то замало. Він, як-то кажуть, «рвався в бій», постійно виїжджаючи на гасіння серйозних торф’яних пожеж в селах Красно, Машово, Тормахівці. На одній з таких згоріли у нього чоботи… 50-го розміру, пошиті в Харкові. Ніг, на щастя, не пошкодив.

Звернувся Олександр Цуріков за допомогою до свого відомчого міністерства. Чобіт відповідного розміру в Києві не знайшлося. Натомість видали розпаровані черевики та спортивні кросівки, в яких Олександр і допрацював в Чорнобилі. У вільний від служби час офіцер Цуріков разом зі своїми земляками провідував в райцентрі Іванково батька Героя Радянського Союзу лейтенанта Віктора Кібенка.

Кандидат в майстри з пожежно-прикладного спорту, Олександр Цуріков – спадкоємний вогнеборець. Батько Костянтин Кузьмич після Великої Вітчизняної війни (її учасник) служив начальником караула однієї з пожежних частин м. Воронежа. У гуртожитку пожежного депо шинного заводу й мешкала сім’я Цурікових, і трирічного Сашка звали «сином полка».

У сімнадцять років Олександр Цуріков, закінчивши  середню школу, стає пожежним воєнізованої пожежної частини (виняток із правил). Через три роки навчання в Харківському пожежно-технічному училищі він отримує звання лейтенанта і червоний диплом пожежного-техніка.

Уже пізніше, в 1979 році блискуче захистив у Вищій пожежно-технічній школі (Москва) дипломний проект з теми «Протипожежна безпека харківського заводу «Електромашина». До речі, підприємство працює і сьогодні. Обласне Управління пожежної охорони тоді отримало письмову подяку з Москви. До цього і після такого не було – констатували в Управлінні.

- Вважаю за велике щастя, - говорить дикторсько-командирським голосом Олександр Цуріков, - зустріти на своєму службовому шляху фронтовика, начальника СВПЧ-6 м. Харкова Івана Михайловича Лісного і працювати його заступником. Чудова людина й талановитий фахівець, стопама якого пішли син Віктор та чотири онуки. Всі офіцери.

Останніх 12 років свої професійні навички Олександр Костянтинович вміло передавав молодим працівникам пожежного гарнізону, працюючи заступником начальника Харківського обласного учбового загону.

Дивовижні враження викликало місто атомників Прип'ять, коли в ньому довелося побувати під час виконання одного із завдань. З часом воно перетворюється на місто привид, де немає не тільки людей, а й навіть представників тваринного світу (птахів, бродячих тварин. Навколо була якась зловісна тиша. І тільки світлофори на перехрестях мерехтять, як чарівні ліхтарі. Створюється враження, що там зупинився час. Це були одні з найсильніших перших вражень Олександра Костянтиновича при в'їзді в зону аварії.

Через горнило Чорнобильських подій пройшла величезна кількість людей з усіх міст великої країни, та на жаль дуже багатьох учасників ліквідації наслідків цієї катастрофи, воістину світового масштабу, не пошкодувала доля. Практично всі учасники ліквідації наслідків аварії розплачуються зараз своїм здоров'ям, а багато хто - життям. З 290 харківських пожежних-чорнобильців у живих на сьогодні залишилося 101 ліквідатор. На превеликий жаль цілий букет хвороб вибили з числа бійців вогняного фронту і Олександра Костянтиновича. У 42 роки закінчилася його службова діяльність - Цуріков опинився в запасі, не маючи статусу ветерана. До недавнього часу могутній чоловік з міцним здоров'ям раптом змінився: видалена нирка, постійні головні болі та запаморочення, найсерйозніші проблеми з серцем обмежують можливості колись дуже активної людини. Але Олександр Костянтинович постійно бореться зі своїми недугами і дуже вдячний за допомогу в цій боротьбі своїм колегам, друзям, всьому великому братству пожежних і звичайно коханій дружині Людмилі Федорівні, які не залишають його один на один зі своїми недугами, допомагають по можливості залишатися в строю ветеранів та бути корисним своїм товаришам по службі. Найчастіше він бажаний гість в тих підрозділах де йому довелося служити. Ось і зараз він вже не вперше опинився у нас у гостях і зустрівся з молодим поповненням вогнеборців - курсантами 1-го курсу

Офіцерський та курсантський склад Національного університету цивільного захисту України бажає Вам, шановний Олександре Костянтиновичу, поправити своє здоров'я, а також, довгих, щасливих та радісних років життя!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Андрій Мельниченко, начальник 1-го курсу факультету пожежної безпеки НУЦЗУ,підполковник служби цивільного захисту