Це свято передавалося від поколінь пожежних, які працювали і при Радянському Союзі, і вже за часи незалежної України. Історія його появи йде від далекого 1918 року. А саме, коли відповідно до декрету Радянської Росії від 17.04.1918 "Про організацію заходів боротьби з вогнем" було засновано професійне свято працівників пожежної охорони.
В історії пожежної охорони існує ще один давнішній документ, підписаний царем Олексієм Михайловичем 17 квітня 1649. Це указ "Про Градське благочиння", який і заклав основи створення першої протипожежної служби. В документі було встановлено суворий порядок при гасінні пожеж, закладені засади професійної пожежної охорони, введено постійне чергування, а пожежній варті надано право карати жителів міст за порушення правил поводження з вогнем.
Є виразний зв'язок між 17-ми числами і в нашій державі. На сьогоднішній день офіційне свято українських рятувальників відзначається 17 вересня, в день ікони Неопалимої Купини - покровительки пожежних. А в 2013 році, враховуючи вагомий внесок працівників пожежної охорони України у справу боротьби з вогняною стихією, захисту життя і здоров'я людей, майна від пожеж, був підписаний Указ Президента про установлення в Україні професійного свята - День пожежної охорони, який відзначати щорічно 17 квітня.
Історична довідка: після підписання декрету пожежна охорона почала стрімко розвиватися. У 1920 році був створений Центральний пожежний відділ у складі Народного комісаріату внутрішніх справ, на який покладалося здійснення керівництва пожежною охороною в масштабі всієї країни. З цією реорганізацією в системі пожежної охорони було встановлено єдиноначальність. Відділ керував боротьбою з пожежами, розробляв протипожежні заходи, враховував і розподіляв пожежну техніку, здійснював керівництво пожежними командами та іншими пожежниками формуваннями. У 1922 році, незважаючи на важкий стан радянської економіки, уряд виділив кошти для придбання необхідного протипожежного обладнання, зокрема, автомашин за кордоном. У 1925 році в Москві завод АМО випустив перший пожежний автомобіль АМО-Ф-15. На початок 1927 на озброєнні професійної пожежної охорони країни налічувалося вже близько 400 пожежних автомобілів. У грудні 1924 відкрився Ленінградський пожежний технікум з трирічним терміном навчання. У 1930 році було утворено Всесоюзне пожежно-технічне товариство, в завдання якого входило розгляд питань впровадження науково-технічних досягнень в практику пожежної охорони. Для проведення наукових досліджень та організації конструкторських розробок в області протипожежного захисту в 1931 році створюється пожежно-випробувальна лабораторія, а з 1934 року - Центральна науково-дослідна пожежна лабораторія (ЦНДПЛ). 10 липня 1934 декретом ЦВК СРСР був утворений НКВС СРСР. До його складу увійшло і новостворене Головне управління пожежної охорони (ГУПО). За рішенням ГУПО окремі підприємства з виробництва пожежно-технічного озброєння були об'єднані в спеціалізований трест. У 1936 році в Ленінграді на базі інституту інженерів комунального будівництва був утворений факультет інженерів протипожежної оборони. Почалася планомірна підготовка інженерно-технічних кадрів. 5 липня 1937 на базі Центральної науково-дослідної пожежної лабораторії (ЦНДПЛ) був створений Центральний науково-дослідний інститут протипожежної оборони НКВС СРСР (ЦНДПО), з організацією якого наукові дослідження в галузі пожежної охорони прийняли планомірний, цілеспрямований характер. Важливим кроком у розвитку пожежної профілактики стало прийняття 7 квітня 1936 «Положення про Державний пожежний нагляд», в якому була розширена область діяльності працівників ДПН, їх обов'язки і права. Це послужило подальшому вивченню причин виникнення пожеж з метою вироблення науково-обґрунтованих заходів, спрямованих на їх усунення.
Напередодні Великої Вітчизняної війни пожежна охорона країни представляла собою організовану силу. 7 листопада 1941 пожежні взяли участь в історичному параді на Червоній площі, звідки одні пішли на фронт, інші - повернулися до гасіння пожеж. Ряди пожежних поповнило багато жінок. Тільки в 1942 році їх було мобілізовано 6 тисяч осіб. Прості люди, діти під керівництвом пожежних активно навчалися способам боротьби з пожежами, вчилися знешкоджувати запальні бомби. Важке і важливе завдання розробки нових сучасних видів пожежно-технічної продукції та модернізація існуючої пожежної техніки була покладена на наукові та конструкторські підрозділи ЦНДПО.
У 1957 році створено факультет інженерів протипожежної техніки і безпеки при Вищій школі МВС СРСР у Москві. Розвивалося і міжнародне співробітництво в галузі пожежної безпеки. У 1958 році пожежна охорона увійшла до складу Міжнародного Технічного комітету із запобігання та гасіння пожеж (КТІФ). У 1977 р. Радою Міністрів СРСР були прийняті два документи, що визначили напрямки роботи пожежної охорони: постанову «Про заходи щодо підвищення пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах народного господарства» та постанову, яка затвердила «Положення про державний пожежний нагляд». Ці постанови включали в себе заходи, спрямовані: на підвищення технічної оснащеності пожежних частин; поліпшення тактичного відпрацювання та організації гасіння великих пожеж; посилення контролю за дотриманням заходів пожежної безпеки. Велика увага приділялася розвитку наукових досліджень і розробок, спрямованих на практичну діяльність з підвищення боєздатності пожежної охорони. У Всесоюзному науково-дослідному інституті протипожежної оборони (ВНДПО) отримали широке поширення роботи з проектування і впровадження автоматичних систем пожежної сигналізації та пожежогасіння на різних об'єктах, створювалися нові засоби і способи гасіння пожеж, почалася активна робота з впровадження сучасних інформаційних і комунікаційних технологій у діяльність пожежної охорони. До початку 80-х років пожежна охорона Радянського Союзу практично перетворилася в інженерну службу, у складі якої перебувало близько 200 тис. чоловік особового складу, понад 150 тис. воєнізованих співробітників і близько 30 тис. пожежних автомобілів різного призначення. 1 листопада 1985 був введений в дію новий Бойовий статут пожежної охорони.
Значну роль у системі протипожежного захисту відігравала підготовка висококваліфікованих кадрів. З огляду на це, з’явилася необхідність появи ще одного навчального закладу пожежно-технічного профілю – Черкаського пожежно-технічного училища. На базі якого систематично проводилася перепідготовка працівників пожежної охорони, згодом в училищі проводили загальносоюзні наради працівників протипожежної служби цивільної оборони СРСР.
Чорнобильська катастрофа, як і інші великі пожежі й аварії, що призвели до численних жертв і величезних матеріальних втрат, висунули на перший план завдання з координації та взаємодії всіх спеціальних служб до дій в екстремальних умовах. Участь у ліквідації аварії на ЧАЕС взяли 337 випускників навчального закладу, в тому числі лейтенанти внутрішньої служби Володимир Правик та Віктор Кібенок. За безсмертний подвиг під час ліквідації аварії В. Правику і В. Кібенку присвоєно високі звання Героїв Радянського Союзу. Посмертно вони були нагороджені почесною відзнакою Президента України – Зіркою “За мужність”.
На сьогодні Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля Національного університету цивільного захисту України - це один із престижних та авторитетних навчальних закладів України, який готує професійні кадри для підрозділів Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Інститут поважає свою історію та підтримує традиції, які були закладені в роки існування пожежної охорони.

Сектор зв’язків зі ЗМІ
та роботи з громадськістю,
підготовлено за матеріалами сайту:
www.kyivobl.mns.gov.ua