16 січня виповнилось 80 років Борису Петровичу Бронішевському.
На сьогодні ім’я цієї відомої, заслуженої, скромної та напрочуд порядної людини відомо не тільки на Україні, а й далеко за її межами.
«Нащ бойовий командир–орденоносець» - саме так ласкаво і нині називають всі, хто знають, Бориса Петровича Бронішевського - начальника циклу бойової та тактико-спеціальної підготовки Харківського пожежно-технічного училища МВС України ім. Г.І. Петровського, а сьогодні – ветерана пожежної охорони, ветерана Національного університету цивільного захисту України. Вітали шановану людину представники Національного університету цивільного захисту України на чолі із проректором з персоналу полковником служби цивільного захисту Вадимом Поповим.
Із досьє Б. П.Бронішевського
Народився Борис Петрович Бронішевський 16 січня 1935 року у станиці Запорізька Темрюкського району Краснодарського краю.
У 1955 році закінчивши з відзнакою Харківське пожежно-технічне училища МВС СРСР, «новоспечений» лейтенант продовжив свою службову діяльність у стінах рідної альма-матер курсовим офіцером. Протягом 1959-1970 років Борис Петрович обіймає посаду викладача пожежно-профілактичного циклу Харківського пожежно-технічного училища МВС СРСР, а протягом 1970-1980 років - старшого викладача пожежно-профілактичного циклу Харківського пожежно-технічного училища МВС СРСР. У 1966 році закінчує з відзнакою вечірнє відділення хімічного факультету Харківського державного університету ім.. Горького. Його дипломна робота «Розчинність солей цезію у водно-спиртових розчинах» була позитивно оцінена державною комісією, а її результати увійшли до 6-томного довідника з хімії. З 1980 року Борис Петрович є начальником циклу військових дисциплін і фізичної підготовки навчального закладу. У 1981 році він закінчує Вище Владикавказьке військове командне Краснознаменне училище ім. С.М. Кірова МВС СРСР, отримує спеціальність “Командна, загальновійськова”, кваліфікацію – “Офіцер мотострілкових військ”. А у 1990 році Борис Петрович очолив цикл бойової і тактико-спеціальної підготовки Харківського пожежно-технічного училища МВС СРСР.
У 1992 році полковник Бронішевський пішов на заслужений відпочинок.

Протягом сорокарічної праці в пожежній охороні Борис Петрович доклав багато зусиль для створення належних умов навчання і практичної підготовки курсантів. Пам’ятаємо, як в середині 90-х років на карті колишнього Радянського Союзу часто виникали «гарячі точки». Майже завжди під керівництвом Бориса Петровича оперативно направлявся об’єднаний батальйон Харківського пожежно-технічного училища охороняти громадський порядок. Двічі батальйон навчального закладу виїжджав на Закавказзя. Загострювалися стосунки між азербайджанцями та вірменами: перший раз до міста Казах (1988р.), вдруге – до Нагірно-Карабаської автономної області (1989р.). Чого коштувала робота підрозділу ХПТУ в Спітаку, де був землетрус з чисельними людськими жертвами! Тоді була надана допомога тисячам людей. Зі Степанокерта прибули до Харкова в день виводу радянських військ з Афганістану.
Керівництвом країни гідно оцінено роботу батальйону: вісім курсантів і офіцерів отримали урядові нагороди. Найвищої – ордена Червоної Зірки було удостоєно командира Бронішевського. Протягом сорокарічної служби в рідному навчальному закладі на його рахунку більше 100 заохочень, 11 медалей та орден. Серед них також медаль ”Ветеран праці”, медаль ”За відмінну службу по охороні громадського порядку”, медалі “За бездоганну службу” І, ІІ, ІІІ ступенів.
А ще - багато років Борис Петрович був солістом народного танцювального колективу ХПТУ. Вимогливим не лише до себе, а й до підлеглих. По-батьківськи справедливим, з дотриманням уставних взаємовідносин. Як викладач, добре знаний на своєму предметі спеціальної хімії, він умів просто й доступно розкрити тему, навіть зі складними хімічними формулами.
Сьогодні випускники називають його «бойовим командиром – орденоносцем». Після звільнення зі служби Борис Петрович підтримує постійний тісний зв’язок з колективом університету та бере активну участь у патріотичному вихованні курсантів, подальшому розвитку історико-культурної спадщини та музейної справи навчального закладу.
Разом із Риммою Олександрівною, його дружиною, вони виростили двох синів. Старший Олег пішов батьківською стежкою, присвятивши своє життя пожежній охороні.
Біографія Бориса Петровича є однією з тих, що завжди була, є і буде прикладом для наслідування. Великі результати його діяльності, вражаючі, відчутні, значить, недарма живе людина, неперевершений його авторитет. Особливо у наш екстремальний час багатющий досвід Бориса Петровича, його високий професіоналізм та талант педагога, як ніколи, потрібний не тільки вихованцям, а й викладачам університету. Є, в кого вчитись. І майбутні рятувальники вчаться. А він - завжди в одній порі: такий же енергійний, по-курсантськи підтягнутий, щирий співрозмовник.

Вікторія Коленко, прес-служба НУЦЗУ, фото - Сергія Мішеніна