Багато випало на долю багатостраждального українського народу трагічних, скорботних дат, пам’ять про які пронизує до глибини душі гіркими сльозами. Однією з них є 26 квітня 1986 року – день, коли на Чорнобильській атомній електростанції сталася найбільша в історії людства техногенна катастрофа планетарного масштабу. Катастрофа, що скалічила життя й долі багатьох мільйонів людей колишнього Радянського Союзу і стала страшною пересторогою для усіх жителів Землі. Катастрофа, що вплинула на свідомість людей всієї Земної кулі сильніше, ніж руйнівні землетруси, епідемії, репресії, голодомори, табори ГУЛАГу й Бухенвальду, вибухи в Хіросімі та Нагасакі.
    Людство вперше у мирний час зіткнулось з таким страшним явищем, як радіація. Тож в грудні 2003 року Генеральна асамблея ООН вітала рішення Ради глав держав СНД щодо проголошення 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф і закликала всі держави – члени ООН щороку вшановувати пам’ять про цю трагедію.
    Чорнобиль… Весняної недільної ночі “мирний атом” вийшов з-під контролю людини. З моменту вибуху на четвертому ядерному реакторі Чорнобильської АЕС розпочався трагічний відлік історії. Мирний реактор перетворився на смертоносний.
    Непомітно, як вода у річці, спливають роки, забираючи з собою радощі і печалі, біль та страждання, але залишається головне – пам’ять про Чорнобиль. Пам’ять – найболючіша рана… Саме пам’ять повертає нас знову і знову до тих трагічних днів. Здається, що це сталося лише вчора. Але ті, хто народився у 1986 році, сьогодні вже стали дорослими...
    Минуло вже два з половиною десятиліття з дня трагічної події, наслідки якої величезні: лише за офіційними даними постраждало понад три мільйона дорослих і дітей, небезпечні дози опромінення отримали більше мільйона громадян України, радіаційного ураження зазнала 1/12 частина території всієї України; із 76 забруднених населених пунктів було евакуйовано близько 90 тисяч людей; до зони обов’язкового відселення потрапили 92 населених пункти. Від радіації постраждали не тільки мешканці України, Росії та Республіки Білорусь (були уражені радіацією 55% білоруських земель), радіаційні дощі пройшли країнами Прибалтики, Фінляндії, Швеції, Німеччини.
    Покинуті молоді, квітучі міста Прип’ять та Чорнобиль, мальовничі села, заросли бур’янами подвір’я, городи. Душу охоплює жах, серце стискає біль, коли спостерігаєш цю жахливу картину. На це дуже важко дивитися. Здається, ніби тут пройшла лінія фронту під час бойових дій. Та, насправді, ніякої війни не було – це страшні наслідки радіації, що діє незалежно від часу, відстані й кордонів.
    Життя триває. У вирі повсякденних проблем спогади про аварію, що сталася на Чорнобильській атомній електростанції, поступово відходять на другорядний план, проте і сьогодні у світі неспокійно: проблеми з аваріями на АЕС переживає Японія, уряди багатьох країн замислюються про убезпечення роботи своїх атомних електростанцій.

    Минає 25-та весна «після- Чорнобильської пори». І всі ми сподіваємося, що будемо мати мирне небо над головою, мирне цвітіння садів, і мирні майбутні врожаї, і що ніякі техногенні і природні катастрофи більше не потурбують Землю!

Сектор ЗГ та ЗМІ АПБ